М. Г. Рильському
Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір, який на підставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень остаточно визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще по лугових озерцях та по очеретах і тихих-тихих плесах, по річках-колисках смарагдової Батьківщини нашої Радянської...
Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса...
Само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...

Їдете ви компанією, тобто колективом, так чоловіка з п‘ять, бо дика качка любить іти в супову каструлю з-під колективної праці.
У вагоні (чи на машині) зразу ж ви почуєте:
- Е, чорт! Стопку забув! Ви взяли?
- Взяв!
- Ну, як будемо вкупі, позичите! А залишусь сам - доведеться з «горлушка»!
«Горлушком», за мисливською термінологією, зветься та частина мисливського човна, що на морських суднах має назву «право руля»
Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнулося з вечірнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать... Це - ввечері... А вранці дика качка зривається шукати вашого пострілу рано-рано, тільки-но починає на світ благословлятись.
Звуться ці часи у мисливців «зорьками» - вечірньою й ранковою.
В ці часи ви чуєте і над собою, і перед собою, і за собою, і праворуч, і ліворуч шум - свист качиних крил.
Ви і сюди - бах! І туди - бах! І отуди - бах! Ах, незабутні хвилини!
На вечірню зорьку ви спізнились. Це - обов‘язково...
Запізнення на вечірню зорьку - це мисливський закон. Виходячи ще з дому,- та що там виходячи! - ви ще напередодні знаєте, що на вечірню зорьку ви обов‘язково не встигнете, от через це саме ви, в день виїзду на полювання, ще зранку все вкладаєте, ще зранку ви щось забуваєте, і в час од’їзду ви вибігаєте з хати, летите чи то на вокзал, чи до машини, на запитання знайомих: «Куди?» - Кидаєте: «Спішу, щоб на вечірню зорьку спізнитись!» - і галопом далі.
Словом, спізнились... До озера ви підходите вже тоді, коли качки «повиключали мотори», почистили зуби, зробили на ніч (фізкультурну зарядку з холодним обтиранням і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать.
Але ви з цього не печалуєтесь, бо поблизу кожного лугового озера є чи очиред, чи копиці пахучого-пахучого сіна. Ви йдете до очиреду й розташовуєтесь. Ви розгортаєте сіно, простеляєте плаща, лягаєте горілиць, дивитесь на чорно-синє, глибоке зоряне небо і відпочиваєте, а, відпочиваючи, думаєте.
Ну, думайте собі на здоров’я, а ми будемо до ранкової зорьки готуватися.
- Ну що ж, товариші, давайте звечора приготуємось, щоб зранку не вовтузитися, а зразу за рушниці й по місцях! Де ж це... стопка? Прохав же покласти!
- Що, нема?
- Нема!
- А я взяв! Я поклав собі за правило: приїжджаю додому, а її в рюкзаці прив‘язую, щоб не забути! По-моєму, не так нервуєшся, як рушницю забудеш!
- Доведеться й собі прив‘язувати! А сьогодні, прошу вас, позичте вашої... Капризна це, я вам скажу, штука, як з «горлушка».
Повітря чисте, на широке диханіє візьмеш, а воно темно, не встигнеш і зітхнути, як уже «горлушко» біля «донушка»...
Тут і починається найцікавіший момент качачого полювання. Це коли старі, досвідчені ваші товариші по полюванню починають розповідати різні надзвичайні випадки з мисливського життя.
Спільна для мисливських оповідань риса - це те, що всі вони - факти, що все це насправді було, що: «Розкажу, то не повірите, але це факт!»
Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчисько зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги, рипить Віз, дишель свій униз спускаючи, блідне поволі Чумацький Шлях, а під ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповідань.
І вільно дихається, і легко дихається...
Поволеньки голос оповідача тихішає, потім якось переривається і зовсім затихає...
Сусіда тяжко якось зітхає...
- Про що думаєте, Іване Івановичу?
- Про Америку! Яка все-таки техніка!
- А що таке?
- Кажуть, двоствольну стопку видумали!
Тихо... Поснули...
«Раннім-рано та ранесенько», ще ледь-ледь починає сіріти, штовх вас у бік:
- Вставайте, вставайте! Час вже!
- Г-г-г! М-м-м!
- Вставайте!
- М-м-м!
- Б-б-бах!
З криком: «Бомбьожка!» - ви зриваєтесь і мчите.
-- Куди? Куди?!
- В бомбосховище!
- Тю на вас! То я в крижня гахнув!
- І промазав?
- Ну, ясно, що промажеш, коли вас нечиста сила в бомбосховище поперла! Трохи в озеро не шубовснув!
Почалася ранкова зорька... Гут уже все залежить од вашого уміння, від майстерства і практики.
Качка, як відомо, птах. Вона - літає.
Як її стріляти? Дуже просто: цільтесь обов‘язково в око. І бахкайте.
- Бах! - і в торбу! Бах - і в торбу.
А коли не повезе, тобто коли бах-бах! - і повз торбу, не сумуйте, старайтесь їхати чи йти з полювання повз базар або, побачивши в когось із мисливців кілька качок, киньте:
- Карбованців, мабуть, по надцять тепер штука...
Бо однаково, коли приїдете додому, члени вашого посемейства, роздивляючись качки, спитають вас:
- Дорогі, мабуть, тепер качки?
Ви на це не звертайте уваги й беріться зразу ж готувати янтаревий суп із дикої качки.
Найперше й найголовніше - обскубти качку.
Робити це краще в себе в кабінеті. Щоб не заважало вам уже вискублене пір'я, одчиніть вікна й двері, щоб вітерець був: ви скубнули, вітерець підхопив, і пір я вам не заважає... І качка обскубана, і кабінет - перина...
Обскубли, тоді вже до мами, чи до дружини, чи до сестри, хто на кого багатий:
- Уже обскуб! Мамо, зваріть супу!
Коли дружина чи мама, охнувши, кине вам:
- Та це ж курка, а не качка!
Ви авторитетно заявіть:
- Це - качка! Тепер усі такі качки пішли. Яровізовані...
- А чому в неї горло перерване?
- Чому? Чому? Все вам так ото цікаво знати! Летіла, побачила, що націляюсь, виходу не було, взяла й зарізалась. Що ж тут дивного?.. Варіть уже, прошу вас!
Залишається, отже, останнє - їсти суп.
Як його їсти? Ложкою!
Попоївши, лягайте на канапу й читайте «Записки охотника» Івана Сергійовича Тургенєва.
Прекрасна книжка!